Сторінка справжнього патріота

Українська кухня — національна кулінарія, яка має свою давню історію та славиться різноманітністю, нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, наприклад, український борщ.

Багато особливостей української кухні були зумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Важка праця потребувала ситної, калорійної їжі. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, й на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа мала бути смачною. Тим-то для більшості страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні.

В XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших та других страв і гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусії, «другим хлібом», однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші блюда починають готуватися з картоплею.

Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами та традиціями.

Перші страви

Серед них по праву головне місце займає борщ, рецептура якого нараховує незліченну безліч рецептів: полтавський, волинський, чернігівський, галицький, львівський, селянський, дніпровський та ін. До того ж, кожна господиня готує борщ за своїм особливим рецептом. Не менш популярні в Україні також капусняк, розсольник, зелений борщ та солянка.

Багато страв, які раніше вважали традиційними і широко використовували, тепер почали забувати - це, наприклад, кулеші, лемішки, шпундра тощо.

З м'ясних продуктів використовується в першу чергу свинина, потім — яловичина і птиця. М'ясо споживається у різному вигляді, найчастіше смажене і тушковане. М'ясна кулінарія завжди була в Україні на високому рівні. Популярні у нас і такі страви, як голубці, печеня по-домашньому, українські битки, шпигована часником та салом буженина, тушкована з капустою і салом свинина, бігос, крученики, завиванці, фарширована птиця. Особливо смачні характерні для України страви з м'яса, що готуються в череп'яних горщиках. Взагалі для української кухні характерно широко використовувати м'ясо для приготування і перших, і других страв.

Здавна важливе місце в харчуванні українців займає риба. Улюблені страви — карась, запечений у сметані, щука тушкована з хроном, короп, тушкований з цибулею в сметані, судак, запечений із грибами й раками, рибні крученики, короп, фарширований грибами і гречаною кашею тощо. Активно використовується морська риба та інші дари моря.

Постійно присутні в українському меню найрізноманітніші борошняні страви: галушки, млинці, налисники, бабки, кльоцки, деруни (тертюхи), зрази, палюшки.

Ну а про українську випічку годі й говорити: паски, тістечка, пироги. Так, тут є чим поласувати: пироги та пиріжки — солоні та солодкі: із тіста пісочного, листкового, дріжджового, здобного тощо. З начинкою найрізноманітнішою: і з кашею, і з маком, і з м'ясом, і з капустою, і з сиром, і з будь-чим. Про українські ж вареники, знані повсюди, хіба що поему писати. Популярні різні каші: пшоняна, гречана, гарбузова; робляться каші з борошна: гречаного та кукурудзяного, які їдять з молоком, сметаною чи соняшниковою олією із смаженою цибулею, навіть з бринзою, такі як банош, лемішка і мамалига. Широко представлені в українській кухні солодкі страви, для готування яких використовуються фрукти, мед, мак, горіхи тощо.

Найпопулярнішим продуктом харчування українців є сало. Його їдять сирим, копченим, смаженим. Достаток сала вважається в народі за справжній добробут.

Сало також використовують для засмажування чи затовкування рідких страв: борщів, капусняків, юшок.

Борщ

Це традиційна українська страва, яку їли бодай не щодня та подавали і на вечорницях, і на весіллі. Добре приготований у печі борщ не приїдався, а другого дня був навіть смачнішим, ніж першого. На поліссі борщ здавна вважався символом сім’ї. Адже усі інгредієнти, мліючи у глиняному горщику, передають свої смаки одне одному, і стають ніби одним цілим. Віддаючи – збагачуємось, чи не це філософія справжньої міцної родини. Перш ніж подати на стіл – господиня «затирала» борщ, тобто розтовкувала у ковганці внутрішній жир з сіллю та часником. У гарній хаті борщ подавали гарячим, та таким, щоб з нього ще пара йшла. Українці вірили, що то не просто пара, а духи-душечки предків, що відійшли у світ інший, а нині завітали, щоб допомагати нам. Подати гостю борщ без пари, або й зовсім холодним – вважалося за неповагу. У давні часи м’ясо у борщі можна було зустріти лише на великі свята, бо свиней часто не кололи. Коли не було посту – клали ще й добрячу ложку сметани.

З напоїв для української кухні характерні молочні, особливо користується популярністю пряжене молоко та ряжанка. Одним з улюблених напоїв є також узвар — відвар з фруктів. Ну і з давніх давен в Україні царюють кваси: хлібний — з сухарів, фруктовий — із дичок — сирівець, а також борошняний, як-от ціберей. А такі напої як чай та кава давно стали повсякденістю на усій території України.

Алкогольні напої

Невід’ємним атрибутом святкового застілля є алкогольні напої — різноманітні горілки, коньяки, вина, міцні настоянки. Багато рецептів алкогольних напоїв відомі українцям з давніх давен. Із великого різноманіття легендарних українських горілок особливо вирізняється медова горілка з перцем, у якій поєдналися суперечливі смаки, що втілюють багатогранність і непередбачуваність самого життя — гіркість перцю, медовий смак і запашний аромат диких трав. Не позабуті калганівка, спотикач, медовуха, широкий спектр самогонів.

Завдяки сприятливим природним умовам, на теренах України здавна практикувалося виноробство. З давніх давен ним займалися грецькі колоністи, а в наші часи кримські та одеські вина, закарпатські коньяки відомі в усьому світі.

Кутя

Кутя́ — обрядова страва, що подається на стіл у переддень Різдва Христового — Святий вечір — серед інших дванадцяти страв. Обов'язковими компонентами куті з давніх часів є пшениця, мак, горіхи (грецькі, мигдаль, лісові) та мед. Сьогодні до куті також додають інші компоненти — родзинки, шоколад. З вживання куті починається Святвечір. На Святвечір, перед початком вечері, господиня кладе кутю на святковий стіл у макітрі або великій мисці. Господар благословить кутю: тричі хрестить її ложкою та промовляє побажання і родина починає спільну вечерю. 66663520 1927

Звичай готувати кутю простежується з дохристиянських часів. Її готували як ритуальну страву для душ померлих. Перед вечерею господар спершу виходить на ґанок та кидає у простір кілька ложок куті із спеціальною примовкою, що це для душ померлих предків. Також у Святвечір додаткова миска з кутею та ложкою кладеться (залежно від регіону України) на покуті, на стіл, за яким вечеряють або в наші дні перед фотографією померлої особи. У Галичині, перед вечерею на Святвечір, кутю в тарілочці несуть на цвинтар та кладуть на могилу.

Три різновиди куті

Упродовж свят Різдвяного циклу кутя традиційно готується тричі:

«Багата кутя» готується на Святвечір — 6 січня;

«Щедра кутя» готується на Щедрий вечір напередодні Василя (Старий Новий рік) — 13 січня;

«Голодна кутя» готується на другий або Йорданський Святвечір напередодні Водохреща (хоча у деяких місцевостях саме ця кутя називається «Багатою») — 18 січня.

Узва́р

Узва́р (взвар) — солодкий відвар із сушених фруктів, що готувався напередодні церковних свят – Різдва і Хрещення – як обрядова страва.

Назва походить від дієслова "заварити", тому що фрукти тільки доводяться до кипіння. Узвар можна не варити, а настоювати у великому термосі: підготовлені сухофрукти пересипають в термос, заливають окропом, кришку термоса закривають і настоюють.

Узвари — найбільш поширена солодка страва в українській кухні. Їх готують з сушених фруктів — яблук, груш, вишень, ізюму, а також із свіжих фруктів і ягід. Основною вимогою при готуванні узварів з сушених фруктів є додержання послідовності закладання їх у каструлю під час варіння, враховуючи, що тривалість варіння фруктів до м'якості різна, а з перевареними фруктами узвар несмачний. Тому треба спочатку зварити до готовності сушені груші та яблука, а потім кладуть сливи, вишні, ізюм і дають один раз прокипіти[2]. Після цього проварюють на фруктовому відварі бджолиний мед, заливають ним зварені до м'якості фрукти й ягоди, доводять до кипіння, ставлять у холодне місце і дають настоятися протягом 5-6 год. Перед приготуванням узвару сушені фрукти тримали у холодій воді для покращення смаку та зменшення часу варіння близька 3-х годин.

Краса природи України - в чому вона?
      Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї?
      Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. Чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. Душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. Вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою.
      Квіти... Як їх багато на моїй землі! Вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. Мені навіть здається, що слова "квітка" і "Україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде.
      З ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. Прорізують повітря стрижі та ластівки, поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями чайки... А соловей, пташиний цар, став беззаперечним символом української мови.
      ...Україна за світовими стандартами - країна не дуже велика. Але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним діамантом в оточенні земель інших країн. Діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після себе наступним поколінням. І якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти, примножувати її красу - і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.